Теорія прив’язаності Джона Боулбі як альтернатива психоаналітичним уявленням про ранній соціально-емоційний розвиток дитини

Анотація

У сучасній педагогіці прив’язаність є одним із ключових понять,
яке описує ставлення дитини до дорослого. Феномен
прив’язаності є глибоким емоційним зв’язком, що виникає між
дитиною і дорослим у результаті спілкування й тісної взаємодії.
Прив’язаність – індивідуально спрямована стійка емоційна
установка, основою якої є досвід афективно насичених відносин
дитини із близьким дорослим (зазвичай матір’ю, або особою, яка
її замінює). У результаті взаємодії з батьками дитина формує
когнітивні уявлення про себе та оточуючих, внутрішню робочу
модель, схеми взаємодії. Показано, що первинна робоча модель,
яка формується на основі первинної прив’язаності, є підґрунтям
розвитку особистості.
У статті детально проаналізовано методологічні аспекти теорії
прив’язаності Дж. Боулбі, її взаємозв’язок із психоаналізом,
етологією, теорією систем і кібернетикою. Особливий акцент
зроблено на психоаналітичних витоках психоаналітичної теорії.
Експлікована стадіальна послідовність формування
прив’язаності в концепції Дж. Боулбі: 1) нерозбірлива реакція на
людей; 2) фокусування уваги на знайомих людях; 3) інтенсивна
прив’язаність та активний пошук близькості; 4) партнерська
поведінка. Виокремлено ознаки, за якими можна визначити
порушення прив’язаності. Розкрито значення материнської
депривації та її негативний вплив на ранній соціально-емоційний
розвиток дитини. Представлено стадіальну послідовність
переживання дитиною горя, яке є наслідком розлуки з матір’ю
(або особою, яка її замінює).
У статті розкрито основні причині порушення формування
прив’язаності в дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського
піклування: 1) депривація (сенсорна, когнітивна, емоційна,
соціальна); 2) досвід перебування в асоціальній
(неблагополучній) сім’ї; 3) пережите насильство; 4) нехтування
потребами дитини; 5) розлука. Показано важливість теорії
прив’язаності Дж. Боулбі для соціально-поведінкових наук і
педагогіки.