ХВИЛЬОВА МОДЕЛЬ С- ПРОСТОРУ: ОСНОВИ, ЗДОБУТКИ, ПЕРСПЕКТИВИ

Анотація

В роботі обґрунтовано актуальність теми, мети і задач дослідження, сформульовано цілі статті, зроблено огляд попередніх публікацій.

В основній частині розглянуто компоненти апарату моделювання, до яких відносяться: понятійний апарат, аксіоми хвильової моделі С- простору, які описують його об’єкти, стани, операції, взаємодії і вимірювання, засоби опису, засоби верифікації, теорію самоорганізації С- простору, засоби відображення сценаріїв та параметрів самоорганізації.

У рамках даної парадигми сформульовано 10 напрямів досліджень, де застосування такого апарату є доцільним, а саме: створення аксіоматичної моделі С – простору; розробка теорії самоорганізації створення методів моделювання та оптимізації складних відкритих систем; моделювання та оптимізація організаційних та технологічних систем; розробка засобів опису складних систем та їх використання для дослідження природних мов та символічних систем; моделювання та оптимізація ергатичних систем; моделювання взаємодій людини з оточуючим середовищем; розробка та впровадження концепції комфортного середовища; моделювання сану свідомості і поведінки людини у різні епохи; моделювання еволюції, життєвого циклу людини та процесів за межею смерті.

Для кожного з цих напрямів наведені теоретичні передумови та вихідні дані, характеристики та потреби цільового споживача.

Розглянуто моделі, сценарії самоорганізації, методи оптимізації, конкретні задачі.

Для окремих напрямів наведено приклади та методи оцінювання.

Також для усіх напрямів подано підсумок, який містить результати та варіанти продовження дослідження, основні публікації автора.

У висновках оцінено теоретична та практична значимість кожного із напрямів дослідження, а також отриманих результатів.

Визначено перспективи подальших досліджень.

Ключові слова: складна відкрита система, хвильова модель С- простору, теорія самоорганізації, моделювання та багатокритеріальна оптимізація.