НЕЙРОФІЗІОЛОГІЧНІ ПОРУШЕННЯ ТА ПСИХОГЕННІ ФАКТОРИ ЗАЇКАННЯ У ДІТЕЙ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТРЕСУ: ЛОГОПЕДИЧНІ АСПЕКТИ ДОПОМОГИ

Аннотация

Статтю
присвячено
комплексному
аналізу
нейрофізіологічних та психогенних механізмів розвитку
заїкання у дітей, які зазнали травматичного впливу війни. На
основі сучасних нейропсихологічних, логопедичних і
психофізіологічних
досліджень
розглянуто,
як
екстремальний стрес, переживання загрози життю,
насильства, окупації та інші форми воєнної травми
впливають
на
відповідальних
функціонування
за
мозкових
мовленнєво-рухову
систем,
організацію.
Показано, що гіперактивація мигдалеподібного тіла,
дисфункція префронтальної кори, порушення роботи HPA
вісі та зниження сенсомоторної інтеграції призводять до
розладів мовленнєвого планування, темпо-ритмічної
координації та ініціації висловлювання. Особливу увагу
приділено вторинним невротичним проявам – мовленнєвим
блокам,
уникненню комунікації, емоційно-моторному
«завмиранню», які формуються у дітей з ПТСР та
підвищеною тривожністю.
У роботі обґрунтовано необхідність міждисциплінарного
підходу до подолання травматично зумовленого заїкання,
що
включає
взаємодію
логопеда,
психолога,
психотерапевта та невролога. Описано ключові напрями
логопедичної корекції: нормалізацію мовленнєвого дихання,
відновлення
темпо-ритмічної
організації
мовлення,
зниження м’язового напруження артикуляційного апарата,
використання плавної голосової атаки та технік спільного
мовлення. Психологічний блок спрямований на стабілізацію
емоційного стану, зниження гіперактивації нервової системи
та
опрацювання травматичних подій за допомогою
доказових методів, зокрема травмафокусованої КПТ.
Зроблено висновок, що комплексна, скоординована
підтримка є ключовою для відновлення мовленнєвої
плавності й емоційної стабільності дитини. Такий підхід дає
змогу не лише подолати мовленнєві труднощі, а й зміцнити
загальну психологічну стійкість, що має вирішальне
значення в умовах впливу тривалого або повторюваного
воєнного стресу.