Кордомедійність як основа освітньої взаємодії

Анотація

Актуальність проблеми цілісного пізнання та розвитку особистості у наукових дисциплінах та освітній практиці ХХ століття спонукають до наукової рефлексії холістичної моделі людини в усьому різноманітті форм і способів її становлення в єдності зі світом у руслі філософської антропології. Метою статті є філософське обґрунтування культурно-історичного підґрунтя кордомедійності як засадничого принципу пізнання та розвитку цілісної особистості у просторі сучасної освіти, орієнтоване на імплементацію у національну систему освіти концепції «філософії серця».

У сучасному світі зростає значущість розвитку «soft skills – м’яких навичок особистості, які пов’язані з її емоційним інтелектом. Показники особистісної гнучкості й адаптативності, навичок комунікації, уміння гідно вирішувати проблемні ситуації, будувати міжособистісні взаємини, створювати синхронно-комплементарну взаємодію в команді ґрунтовані на цілісному розвитку особистості на основі взаємозв’язку емоційно-раціональних структур.

Аналіз концептуального осмислення серця в культурно-історичних та релігійно-філософських традиціях дозволяє вважати його регулятором вміння людини розпоряджатися власною свободою і вільно та відповідально здійснювати життєдіяльність. На цій підставі аргументовано особливе значення принципу кордомедійності для розвитку особистості у системі освіти. Кордомедійність як «серцепровідність» ґрунтована на емоційності, щирості, чуйності, милосерді, що уможливлює встановлення змістовної та безпомилкової продуктивної взаємодії людини зі світом. Метафора «думати серцем» містить зміст відновлення цілісності буття, узгодження особистісних потенцій з одночасним трансгресивним переходом раціонального в почуттєве, а почуттєвого потенціалу в раціональне.